• Работа с проблемной задолженностью во всех банках Украины

  • Переуступка долга Украина Киев

  • Международные стандарты факторингового обслуживания

  • Международный факторинг

  • Финансирование экспортно-импортных поставок

  • Импортный факторинг для украинских импортеров

  • Экспортный факторинг для украинских экспортеров

  • Международный факторинг

  • Пополнение оборотных средств Вашего предприятия

  • Увеличение объема продаж, конкурентные отсрочки платежа

  • Финансирование Вашей производственно-торговой деятельности

  • Факторинг это удобный финансовый инструмент для развития Вашего бизнеса

  • 14 лет на рынке факторинга

  • Вернуть проблемный депозит

  • Погасить проблемный кредит

  • Факторинг Украина. Факторинг Киев. Факторинг Харьков. Факторинг Днепропетровск. Факторинг Запорожье. Факторинг Львов. Факторинг Кривой Рог.

Новости

Всім зацікавленим особам: відкритий лист ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ» від 18.02.2016 року

Проблематика: у зв’язку із набуттям значного публічного розголосу інформації про те, що, начебто, продаж банківськими установами права вимоги до боржників-фізичних осіб за кредитними договорами факторинговим компаніям є незаконним, зазначаємо наступне. [1]

У цій статті матеріал викладено мовою оригіналу
Так, дійсно, відповідно до пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року N 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (далі по тексту також – Розпорядження № 231 у відповідних відмінках) у редакції від 03.04.2009 року, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України постановила віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
В той же час, частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України (далі по тексту – ЦКУ) передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Тобто, ЦКУ передбачено, що відступлення права грошової вимоги здійснюється до боржника, без зазначення правового (юридичного) статусу такого боржника. Виходячи із буквального тлумачення змісту норм законодавства України, приходимо до висновку, що відступлення права грошової вимоги по договору факторингу може бути здійснено як до юридичної особи/фізичної особи-підприємця, так і до фізичної особи, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності. Дана правова позиція ґрунтується на тому, що, жодне положення Глави 73 ЦКУ (Факторинг), а саме ст.ст. 1077-1086, не містить обмеження щодо суб’єкта, який може бути боржником в факторингових правовідносинах. У випадку ж, коли законодавець такі обмеження передбачає, то про це прямо зазначається в положеннях відповідних статей (так, згідно частини 2 статті 1079 ЦКУ, клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності; у відповідності із частиною 1 статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями). ЦКУ не містить дефініцію поняття «боржник». Однак, поряд із тим, необхідно зазначити, що згідно частини 1 статті 510 ЦКУ, сторонами у зобов’язанні є боржник і кредитор, тобто в диспозиції даної статті під поняттям «боржник» розуміється як юридична особа/фізична особа-підприємець, так і фізична особа, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності. Аналогічний підхід втілений в усіх інших статтях ЦКУ, які містять в своїх диспозиціях поняття «боржник» (наприклад, ст.ст. 518, 520, 527 ЦКУ тощо). Логічно припустити, що такий же підхід імплементовано законодавцем в частині 1 статті 1077 ЦКУ. Таким чином, постулати, наведені в пункті 1 Розпорядження у редакції від 03.04.2009 року, не відповідали вимогам законодавства України.
Розуміючи це, суб’єкти господарської діяльності вирішили оскаржити дане Розпорядження в суді. Так, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі № 2а-12909/12/2670 за позовом ТОВ «Кредит Колекшн Груп» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання незаконним Розпорядження № 231, апеляційну скаргу ТОВ «Кредит Колекшн Груп» було задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання нечинним п.1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» було скасовано та постановлено в цій частині нову постанову, якою було визнано пункт 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03.04.2009 р. «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» - нечинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року було відкрито касаційне провадження за скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у зазначеній справі. До Вищого адміністративного суду України від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг надійшло клопотання про зупинення виконання Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року, обґрунтоване неможливістю здійснення Нацкомфінпослуг державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг факторингу і дотриманням законодавства у відповідній сфері. Однак, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2013 року в задоволені клопотання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про зупинення виконання Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі № 2а-12909/12/2670 було відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 22.01.2016 року у справі № 2а-12909/12/2670 було закінчено підготовку до касаційного розгляду справи та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 лютого 2016 року. Як можна здогадуватися, касаційну скаргу було задоволено.
Однак, ЦЕ ВЖЕ НЕ МАЄ вагомого значення з урахуванням наступного.
Після значного публічного резонансу, проведення багаточисленних «круглих столів» за участю представників факторингових компаній, Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 6 лютого 2014 року N 352 пункт 1 Розпорядження було виключено. Тобто, сама ж Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, визнала його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Більше того, згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 13 серпня 2015 року N 1926 Розпорядження втратило чинність.
Таким чином, на даний момент немає ніяких підстав говорити про те, що згідно договору факторингу здійснюється відступлення права вимоги лише до боржника – суб’єкта господарювання, так як відповідне Розпорядження, яке містило дану норму, втратило чинність в зв’язку із тим, що суперечило законодавству України. З урахуванням вищевикладеного, відсутні які-небудь підстави говорити про те, що відступлення права вимоги за кредитними договорами від банку до факторингової компанії, є незаконним.
Окремо хотілося б зазначити, що журналістське трактування даної юридичної ситуації є абсолютно некомпетентним, показує низький професійний рівень тих «горе-спеціалістів», які підготували відповідну «статтю». Зроблені в гонитві за сенсацією висновки суперечать вимогам законодавства України, є неперевіреними та суперечливими. Хотілося б порадити всім особам, які читають такі «горе-статті», здійснювати прискіпливий юридичний аналіз відповідної інформації. Маємо надію, що здоровий глузд візьме верх, а ЗМІ не будуть поширювати неперевірений та некомпетентний контент. Прикро також, що люди з юридичною освітою, а також банківські працівники коментували дану нісенітницю, не розібравшись навіть поверхово в суті питання.
Зі свого боку, зробимо всі необхідні зусилля задля спростування даної «статті» у встановленому порядку.


1- Оскільки «рішення Вищого адміністративного суду України» (далі – Рішення), на яке робиться посилання журналістами, немає у відкритому доступі на даний час, будемо здійснювати аналіз виходячи із того, що нам відомо на даний момент.